Остап і Вахтанг,
два технаря хохмаря. Усі анекдоти про одмінів були писані з них, а від їх
приколів не раз страждали всі на базі, але вони все ж були улюбленцями
більшості, особливо тієї чиє життя залежало від роботи техніків.
– Роздягайся
солоденький. – Остап поцмокав губами зображаючи хтивість.
– Тобі вище
пояса чи нижче,– це було риторичне запитання, бо відповідь на нього Орест знав
давно, але цього разу його здивували.
– Повністю
дорогий. – він покосився на Вахтанга який стояв з «емпатоскопом» в руках.
– І ви звичайно
ніфіга мені не поясните?
– Все що тобі
потрібно знати і трішечки більше. – Остап пройшовся по смугам луски на його
руках якимось приладом, а Вахтанг в цей час тикав «емпатоскопом» то в шию то в
поясницю. Поугукаши і похмикавши між собою, вони врешті дали йому нову форму.
– Ну і що нового
в мені? – форма відрізняла тільки нашивками і новизною.
– По набору
емпато і «енерго амулів» ти в нас перший, – Остап кивнув вступаючи місце
Вахтангу. – а от «дзеркало луна» фонить, але думаю це від надлишку свіжої інфи
в тебе. – Технарі заржали.
– І якого я сюди
перся?
