Проект Б.

Остап і Вахтанг, два технаря хохмаря. Усі анекдоти про одмінів були писані з них, а від їх приколів не раз страждали всі на базі, але вони все ж були улюбленцями більшості, особливо тієї чиє життя залежало від роботи техніків.

– Роздягайся солоденький. – Остап поцмокав губами зображаючи хтивість.

– Тобі вище пояса чи нижче,– це було риторичне запитання, бо відповідь на нього Орест знав давно, але цього разу його здивували.

– Повністю дорогий. – він покосився на Вахтанга який стояв з «емпатоскопом» в руках.

– І ви звичайно ніфіга мені не поясните?

– Все що тобі потрібно знати і трішечки більше. – Остап пройшовся по смугам луски на його руках якимось приладом, а Вахтанг в цей час тикав «емпатоскопом» то в шию то в поясницю. Поугукаши і похмикавши між собою, вони врешті дали йому нову форму.

– Ну і що нового в мені? – форма відрізняла тільки нашивками і новизною.

– По набору емпато і «енерго амулів» ти в нас перший, – Остап кивнув вступаючи місце Вахтангу. – а от «дзеркало луна» фонить, але думаю це від надлишку свіжої інфи в тебе. – Технарі заржали.

– І якого я сюди перся?

– Потрібно навісити на тебе новий девайс. – вираз серйозності на їх обличчях не сподобався йому. – його ще ніхто не тестив, тай не досліджував взагалі. Тільки гола теорія.

– Я так зрозумів, що вибору в мене все рівно немає, тому давай без театральності, тягніть свій девайс. – те як технарі зам’ялись не сподобалось йому ще більше.

– Ец, оце, тобі доведеться його дістати самому, – це «Пілігрим».

Орест відчув що йому злегка бракує повітря. – «Пілігрим»? мандруюча Тінь, яка перебила наших більше ніж всі інші? А не простіше мене просто отруїти?

– Ну в тебе є шанс її завалити, – вони почали тикати пальцем в якісь діаграми на моніторі.

– А на біса мені її валити? Я і так себе чудово почуваю живим.

– Ти бачив «Пілігрима» в живу? – Вахтанг почав навішувати йому на пояс якусь хріновину і не дочікуючись відповіді продовжив. – оці крапки світла на його тілі це рецептори коливання енергетично емпаційного поля, і таким чином вони власне і вираховують нас. Так от тобі потрібно вирізати з нього отой візерунок який складається з крапок довкола його шиї,бажано разом з рецепторами, він чудово пасуватиме тобі на спині.

– Нам же заборонено використовувати на амулі будь що вище третього рівня емпатії. – холод в низу живота сформувався в стійкі позиви тікати.

– А і заборонено, але тобі можна, ти своєю колекцією і так одинадцятий рівень перепльовуєш. – Остап хитро примружився, – тай деякі твої амулі, це ти будеш новобранцям і начальству розказувати про третій, а ми свій хліб їмо не марно. – так от, робиш голосний прокол, вбиваєш «Пілігрима» і освіжуєш його, повертаєшся сюди і ми тебе апгрейдимо.

– І що власне дасть цей апгрейд?

Остап знизив плечима. – мудрагелі вважають що повинен бути цікавий ефект, схожий на той яким користуються «Пілігрими», а що з цього отримуємо невідомо.

– Ефект «Пілігрима»? Я ж здохну, я не тінь, і єдиний цікавий ефект буде в моїх розмазаних по периметру нутрощах.

– Давай, іди вибирай зброю, стогнати будеш коли повернешся.

Мінусом Шамбали, було те, що прокол можна було робити тільки туди де ти вже бував і добре знав це місце, а для першого проколу доводилось тюпати ніжками і тюпати в світі тіней, а то можна було проколотись в гору чи ще щось менш приємне.

І Орест зараз перебирав подумки місця які він знав підбираючи підходяще. Потрібно було і досить віддалене щоб не нарватись на виводок Тіней і достатньо наближене щоб швидко втекти, тай «Пілігрими» переважно вештались неподалік відомих маршрутів. При «голосному» проколі його засічуть всі Тіні які будуть поблизу, але якщо там буде «Пілігрим» то він прилетить швидше за інших, тому часу на бій буде критично мало. За його пам’яті ніхто не вбивав «Пілігрима», тим більше самотужки, хоча в нього давно чесались руки спробувати цю тварюку на зуб, це була чи не єдиний вид тіні яку він ще не вбивав. Він знав випадок коли дві дев’ятки заледве відбились від «Пілігрима» поки готувався прокіл і при цьому понесли втрати. Монстр блокував більшість ЕЕВ (емоційно енергетичних випромінень), вмів викликати різноманітні брудні емоції тай фізичної сили і швидкості в нього було достатньо. Уявіть собі суміш морського ската і медузи розміром з кар’єрну вантажівку, з мацаками жалами по всьому тілу і виючу як співак романсів. Власне за цей звук їх і прозвали «Пілігримами». Вони рідко подовгу залишались на одному місці, постійно пересуваючись і вишукуючи великі виходи емоцій у свій світ.

Щось крутилось на краю свідомості заважаючи зосередитись, щось що він колись чув. Він струснув головою стараючись зосередитись, але це недуже вдається коли попереду в тебе дуже малоперспективний бій. Це все одно, що війти навкулачки проти торнадо, але власне це і змусило його так в’яло сперечатись про свою участь в операції, бажання нащупати край своїх можливостей. За час цієї війни він рідко мав можливість розвернутись на повну силу.

Стоп, ось воно. Колись перший тато «Грег» мав улюблену приказку, хочеш подолати ураган – поціль йому в око. Це було абсолютно безглуздо, та не більш безглуздо ніж будь яка інша ідея.

Не даючи собі часу засумніватись чи задуматись Орест здійснив прокол. Це поле він пам’ятав дуже добре, колись тут відбувся запеклий бій і саме це місце підходило йому найкраще. Багато відкритого простору, любого хто схоче наблизитись він помітить з далеку.

Взявши у руки два енергомечі, він почав чекати. Прокол був достатньо брудний, навіть він сам ще досі відчував його коливання. «Пілігрим» не змусив себе чекати, його завивання наростало з швидкістю мчучого локомотиву. Чорно–бордова шкіра звивалась мацаками і переливалась світловими цятками, пащека ошкірилась жувальними пластинами. По тілу Ореста вдарили хвилі цілого коктейлю дуже неприємних емоцій. Подумки копнувши самого себе в дупу він знову здійснив прокол, але цього разу чистий і вийшов з нього точно в центрі тіла чудовиська.

Важко описати те що відчуваєш опинившись у тілі іншої істоти, особливо коли ти при цьому рубаєш її двома мечами, та все таки потрібний шмат шкіри він добув, правда разом з головою і був дуже втішений виразом обличчя технарів коли ця голова виринула з проколу прямо у їхньому приміщенні.

Імплантування потрібно було робити швидко, доки зразок ще не остиг. Остап обдав Ореста водою з шланга, змиваючи з його тіла життєві субстанції «Пілігрима», і Вахтанг подав йому горнятко з рідиною досить неприємного бордового кольору.

– Давай пий скоренько і до справи, поки зразок ще теплий.

  Повернення до тями було дуже неприємне, складалось враження що його під час жахливого похмілля переїхала вантажівка. Він ще ніколи не приживляв собі такого великого Амуля, тай такого специфічного теж. Спина палала вогнем, зір не міг сфокусуватись і все пливло кольоровими колами. Хтось протирав чимось вологим його обличчя і він відчував все наростаюче хвилювання цієї людини, коли зрозумів, що Відчуває ці емоції, бачить їхню забарвленість і насиченість і все це викликає в нього відчуття голоду. Це так його вразило, що він неконтрольовано потягнувся до цього спектру відчуттів і почув зляканий крик. Сахнувшись Орест відчув що переміщується, перед очима все було розмите і різнобарвне, але він почав розрізняти образи, це було як бігти в приладі нічного бачення. Озирнувшись він зрозумів, що здійснив прокол, бо знаходився він вже у світі тіней, але прокол не типовий, він просто перемістився, абсолютно без будь яких спец ефектів, і знаходився він у зовсім не знайомому місці.

  Очі поступово призвичаювались до нового способу бачення, і він розрізняв довкола себе щось, що могло бути і будівлями які збудували будівельники під важкими наркотиками, а могло і не бути. Проте тіні, що вилазили з них і снували довкола, наводили на думку про ціле поселення. Через біль, шок і втому він навіть не особливо злякався, хоча шансів не було зовсім. Але тіні не звертали на нього особливої уваги і тільки обходили стороною. Мабуть на мені стільки частин Тіней, що мене сприймають як свого, він пробував знайти хоч якесь пояснення ситуації, бо мозок потребував за щось зачепитись у хаосі ситуації.

  Те, що це не галюцинація і не сон доводила біль у спині, відчуття босих ніг і холод, бо він був до поясу оголений. Стараючись зрозуміти де вихід з цього нагромадження будівель і при цьому на впасти від втоми і болю, він шкандибав в сторону нижчих споруд.

  Одна з Тіней почала принюхуватись в його напрямку, але не наважувалась наблизитись хоча й не відставала. Йому це зовсім не сподобалось, і так не розуміючи що відбувається, не було жодного бажання вступати в бій за своє життя в поселенні Тіней.

  Він вийшов на площу поміж будівель, в центрі якої знаходилось щось схоже на пташине гніздо, зроблене з туманної темряви. Все більше Тіней звертало на нього увагу і починало гуртуватись на відстані. Розуміючи що його ним зацікавляться в притул вже достатньо швидко, Орест наблизився до гнізда, в якому вовтузилось щось, чіткіше визначити він не зміг. Позаду почувся клекіт, який видають деякі Тіні коли голодні і на полювання, в чию адресу це було він не сумнівався.

  Від гнізда відділилась Тінь й рухаючись у його напрямку вона приймала форму. І ось на відстані витягнутої руки перед ним стояла людина. Таких трансформацій Тіней він ще не бачив. Це була самка людини, жінкою її назвати було складно, власне самка, набір всіх самих важливих атрибутів для спокуси і все в ідеальних пропорціях, плюс щось в повітрі, що змушувало тремтіти коліна і розпалювало жар в низу живота. Тільки очі були не людські, в них переливалась темрява.

– Хто? Вона принюхувалась до нього, так ніби його і не було прямо перед нею, водячи головою збоку в бік, її тіло при цьому міняло форму за формою і всі ідеально спокусливі.

  Він навіть уявлення не мав що це за Тінь, але всі інстинкти підказували, що жоден чоловік перед нею не встоїть, а що є і аналог для жінок він не сумнівався. Його погляд заворожено застиг на калейдоскопі грудей і тільки через декілька секунд він зрозумів що правий сосок не міняється при всіх інших метаморфозах бо він виглядає як багряний рубін.

  Не розуміючи що ним рухає, він простягнув руку в поклав долоню на груди Тіні і зрозумів що сосок дійсно з каменя. Тут же Тінь побачила його, пітьма з її очей вихлюпнулась назовні і вона заговорила. Ці звуки мабуть були мовою Тіней, але він не розумів нічого, крім того, що вона наближається до нього і її руки вже нетерпеливо ощупують його тіло, а площу заполонив клекіт Тіней.

 Зараз мене їстимуть, – подумав Орест стискаючи у долоні груди прекрасних форм, і суміш страху й пофігізму штовхнула його в живіт і він здійснив не контрольований прокол, а навздогін йому долинув жахливий крик болю.

 Повернувшись до тями він відчув довкола себе людей і тишу. Відкрив очі і озирнувся. Він на пів лежав неподалік від будівлі техвідділу і його оточувало десятка два бійців у повній викладці.

 – я можу підвестись? – він закашлявся, а бійці зробили крок назад. Вирівнявши дихання Орест почав підводитись опершись рукою на землю, коли відчув що щось в ній тримає. В його долоні був затиснений кусок м’яса, який нещодавно був жіночим персом і з нього сочилась темрява. Пальці розтиснулись і це з противним звуком впало на землю, камінь соска залишився на долоні. Він потер руку об штани, але складалось враження що камінь вріс в шкіру, і тут його погляд зупинився на кольорі своєї руки. По шкірі, точніше під нею мігрували скупчення темно фіолетових, сяючих, крапок, таких же як і в «Пілігрима». – Зараза, в що я перетворився? – він знову осів на землю і глянув на другу руку, потім на живіт і закотив штанину, по всьому тілі мандрували крапки, сплітаючись в дивні візерунки. – Твою ж туди і наліво впоперек, мене зараз тут і порішать заради безпеки. Орест почав шукати поглядом когось з старших в гурті бійців і зрозумів, що з зором знову все гаразд й тільки на периферії мелькають невиразні тіні, і тут він знову втратив свідомість.