Мангал

І знову про кролів

Доки весна підкрадається, то я стараюсь встигнути зробити, що можу. Коптильня чекає свого часу, бо по ночах мороз і мурувати не можна.

На часі нова качеля для дітисьок, та оскільки я забув піонірку, то маю чекати доки Оксана прив'яже балку між деревами. а вже тоді я прилаштую гойдалку.

Про кози

Напишу це більше для Веліни, хоча можливо й для себе, розкласти по місцях досвід. 

Першу нашу козу ми завели частково спонтанно, було місце, можливість та цікавість, як тільки ці показники сумістились ми вирішили заводить. Пошукали по інтернетах породи, послухали людей та почали шукати Зааненську породу, як саму молочну.

Берту ми знайшли аж у Лубнах, їй тоді було 1.5 року і віддавали її дуже дешево.

Чужі кози

Завжди цікаво спостерігати, як змінюється людина в незвичному середовищі, так з'являється характер)))

Ось сьогодні настав день коли Веліна вирішила завести козу!!! Це при тому, що ще пів року тому вона боялась мух, впадала в бурхливу істерику від думки про миші і малювала хрест на пузі, що ніколи не матиме кота))) Ага, шшшаассс.

З ранку мотнулись у село Харківці, що неподалік від Лохвиці за козеням, з слів господині Аненської породи. Порода нам не важлива, але то не заважає.

Довезли козеня без пригод, вже навіть трохи випасли та поселили.

Кусочок дня

Мировой заговор

Дальше следуют размышления о масонстве, мировом заговоре трансконтинентальных корпораций и просто жадных людях.

Пока мы не переехали жить в деревню, все страшилки о трансконтинентальных корпорациях, агрохолдингах, закупочных ценах на сельхозпродукцию, воспринимались как страшилка и что то странное.

Теперь я начал понимать, что при закупочной цене на молоко 1.80 за литр, селянину нет смысла держать корову, которая съедает за зиму 3 тонны сена. Такая же история со свиньями, бычками и другой живностью, которую скупают за копейки и живым весом. Нету прибыли человеку значит, и держать незачем.

С землей так же, смысл ее обрабатывать, если продать продукт некуда или дёшево, значит сдадим в аренду агрофирме и пофиг что она выльет туда тонны отравы. Вокруг нашего села, все земли у селян выкупила в аренду агрофирма и поливать ядами, удобрениями и гербицидами, они начинают как снег сошел и заканчивают с заморозками. Люди за свои паи, получают 2500 гривен в Год! Или 1 тонну пшеницы или сколько там кукурузы и это количество еще нужно самому вывести, вот бабушкам 80 летним развлечение, велосипедом возить сколько смогут.

Но есть у нас одна семья, которая не продала свою землю, а сама ее обрабатывает. Так у них и тракторы свои, хоть и старенькие, и работа кипит постоянно, и молотилки и веялки, которыми постоянно пользуются другие хозяева. То гречку посадят, то пшеницу, кукурузу. 5 коров, птицы свиньи, и живут люди нормально. Да работы много, но работают на себя, а была бы у них возможность продавать свою продукцию за адекватные цены, то думаю, что трактора бы у них были самые современные, как и все остальное.

Раньше в каждом дворе было 2-3 коровы, лошадь и куча мелкой живности. Несколько гектаров земли  и сенокосов и все это хозяйство кормило семью.
 
Если ты обрабатываешь только 20-30 соток земли, то только для себя ну и продать излишки, но ни о каком прокорме с земли не может идти и речи. Только когда земли в обработке много, становится рентабельно содержать скотину, которая начинает работать на тебя, это все при условии что есть куда сдавать продукцию по адекватным ценам. Тогда ты и не горбатишься на клочке земли, а становишься хозяином.

Если собрал с гектара поля пшеницу (например), то у тебя есть не только зерно скотине и птице, на муку и посадку, но и полова для строений, солома для подстилок и других нужд. Я веду к тому, что при нормальных площадях земли для сельской семьи, эта земля спокойно кормит всех и нет нужды мучится, что бы достать травы для одной коровы, которую держат ради своего творога или молока.

Вот тут и начинаешь подозревать всемирный заговор с целью обогащения, в котором продукция селян мешает корпорациям и другим жадным личностям. Тут и всеобщая стандартизация, которая вытесняет продукцию из села и наша привычка закупаться в супермаркетах. Проще продукцию агрофирмы, (обильно политую всевозможными ядами в процессе выращивания, а потом и хранения) упаковать в красочную упаковку, налепить надпись органическое и продать в супермаркете задорого, для «ценителей» натурального.

И не думайте, что все это делается в тайне, от людей. Нет, все открыто, достаточно просто задуматься и посмотреть вокруг. Все во владении наших депутатов и людей близких к власти, а значит такая ситуация выгодна государству, что особенно печально.

Вражаючі відкриття

Чи зустрічали ви людину яка ніколи не пробувала мигдаль, або не їла кроля?

Коли кажеш, яке красиве небо, то доводиться пояснювати чому воно красиве і що у місті ти бачиш небо тільки над головою. А про висотні будинки вони просто не вірять.

Діти 11-13 років запитали чи є город у нашої гості, і довго сміялись на її відповідь, що не має. - А що ж ти їси? І відповідь, що їжа купується в магазині ввела їх у роздуми, але вони не повірили.
Про несумісність мов я взагалі мовчу, більшість сучасних слів тут не зрозуміла і доводиться уважно будувати речення.

Я ніколи не думав, що ще існують настільки не зіпсуті цивілізацією люди, які навіть не підозрюють про існування більшості зол сучасного світу. В них тут все просто, робота, робота, робота, сон, робота.

Заказники

Трохи географії і природи

Ландшафтний заказник загальнодержавного значення

«ХРИСТАНІВСЬКИЙ»

     
Заказник площею близько 1500га, розташований в околицях с.Христанівка Лохвицького району (правий берег р.Сули), репрезентує заплаву р.Сули до лівого берега в околицях с.Бодаква та заболочену частину нижче с.Бодаква до притерасної частини, яка зайнята значним масивом вільшняків. Саме із крутосхилів правого корінного берега в околицях с.Христанівка відкривається панорама на весь заплавний комплекс заказника.

Спека 2

Другий день спека жахлива, 42 в тіні. Мізки топляться, вже о 7 ранку дихати нічим.

З вечора зникло світло, а з ранку вода, але все нормалізувалось. Та все ж ми спереживались. Місцеві кажуть що світло зникає тільки коли вітри, або обледеніння, а так все гаразд. Оскільки мені на світлі залежить робота, то я переживаю.

З водою теж вроді благополучно. Від нашої активності всі місцеві сонні депутати встали на вуха і все швидко почало рухатись. Навіть голова сільради, якого ніхто не бачив з березня, сьогодні вийшов на роботу. А ініціативна група отримала дзвінок з агрофірми, яка власне і хотіла позбавити нас води з заявою. що все гаразд, ніхто нічого не відключає. заспокойте людей. Але ми не заспокоїмось, поки не матимемо на папері гарантій, а то знаємо наших діячів.

Вирішили все ж купувати насос до криниці, він не дорогий, а якась підстраховка буде, та й подвір'я полити чи город, бо ручки болять тягати ті лійки. Тому завтра їдемо у Лохвицю на будівельно-технічні закупки. Головне шлангу купити достатньо, і в таку спеку перед хатою поливати, мо трохи легше буде дихати.

(Еней Орестович підвечіркують)

Щось зробити сьогодні по дому не було сили. Працював в неті і спілкувався з місцевими дітьми, які вже наш двір інакше, як дитячий майданчик не називають. Тепер постала потреба в піску, бо виділене місце вони вже вичовгали до голої землі, та й пісочницю хотілося б зробити.
Завтра мають приїхати люди, що хочуть знімати про нас фільм, житимуть у нас декілька днів.

Голова варена, тому на сьогодні все.

П.С.
Сусіди принесли коробку свіжовилупленої живності, тепер у нас троє курчат, що вилупились сьогодні і троє гусенят, теж одноденні. Фото будуть завтра.

Спека

Третій день стоїть сильна спека, термометра ми ще не маємо, тому все на око, а око каже дуже сильна понад 30. Пече так, що навіть наш будинок прогрівається і стає душно. Сьогодні придивлявся до сусідських подвірь, всі засаджені деревами так, що будинок повністю в тіні. Літом то мабуть дуже актуально, а ось  взимку? Хоча я думаю місцеві краще знають особливості своїх зим і погоди взагалі. Проблема в тому, що щось посадити вдасться тільки осінню, а поки воно ще виросте щоб давати тінь.

Відповідно через спеку не вдається щось робити на подвір'ї. Дружина перенесла дитячий майданчик у тінь горіхів і розчищає там землю від штурпаків і будівельного сміття, там хоч трохи є комарів, та можна дітям бавитись навіть у полудень. Дітей вже 11 штук приходить, їх до нас з усього села присилають, іди там майданчик є. Вчора діти навіть озвучили думки своїх батьків, що може Оксана організує дитячий садок, а вони гривень по 10 скинуться. Повеселило.

Вияснив, що на місцевості є кизил, а у сусідів можна буде розжитись сортовим, так що з одним кущем вирішено. Обіцяли показати де можна накопати саджанців обліпихи. А батьки обіцяли привести самшиту. То ж залишилось тільки ялівцю знайти і початок буде покладено.

В вечері зібрався з силами і спалив більшу частину видимого сміття на подвір'ї. Спершу думав використати цю купу на гумус, але вона тут накопичувалась роками і заввишки получилась вища за мене, тому вирішив все ж спалити, зола теж корисна річ, а на гумус ми почнем вже своє складати.

Тішить що виноград вижив, молоді пагони ростуть, хоч і не так швидко як би хотілось. В майбутньому думаю використати його для створення зеленої альтанки, або іншого виду тіні, але коли ще то буде.

Вдалось вияснити у переселенців, що саман чудово штукатуриться гіпсовою фінішною штукатуркою. Отже тепер вже спокійніше можна планувати первинні ремонтні роботи.

Те що не дає спати

Сьогодні другий тиждень нашого проживання у селі. І сьогодні ж є варіант, що відключать місцевий водогін, чим завершиться ще не відомо.

Якщо підвести короткий підсумок, то все круто. Гарно працюється попри повільний і лімітований інтернет, гарно відпочивається. Власне, що відпочивається, бо по дому особливо нічого не робиться, в основному через брак коштів, але вагомим є і фактор невідомості. Ми просто ще не знаємо що і з чим робити, занадто багато нового, от і простоюємо, та з рештою куди поспішати.

Для порівняння покажу, як виглядає город наших сусідів, що переселились сюди 8 років тому з Запоріжжя, Андрія і Лариси.

Печалька

Хаскі не виклигала, дуже шкода, бо окрім краси, була ще неймовірно розумною і власне своєю кмітливістю нагадувала мені мою давню ротвейлера, з часів буремних, Дару-Карку.
День пішов на перекосяк, вечір в депресії.
Не пам'ятаю чи писав, але повісили тюль на вхідні двері, тепер вони нічим не відрізняються від решти місцевих дверей, а ми маємо прихисток від мух і комарів.
В місті встигаєш швидко забути, яка природа насправді, а рідкі виїзди на шашлики у Пущу, то сурогат. Тут вийшов у вечері з дому, жодного ліхтаря в селі, а від місяця виднося, аж реально читати можна, і низькі пір'ясті хмари у тому світлі хочеться погладити, такі вони об'ємні і шалено прекрасні. І це все в акомпанементі цвіркунів, птахів і рідкого мату десь у селі.
Місцеві всіляко пробують "ненав'язливо" пробити чи ми підприємці і взагалі чим дихаємо, а попутньо обсирають одне одного. Так без особливої злоби, швидше за звичкою. Я так розумію тут два сімейних клани в яких нелюбов вже століттями триває і тому селяни дуже пантрують з ким приїжджі сходяться, щоб визначитись на чиїй вони стороні. Санта Барбара, відпочиває))))
Почали збирати підписи за воду, я хз чого так пізно одумались, але почали. Так що ми маємо шанс з вівторка опинитись без води, бо не очікували такої засади і колодязь не чищений, а зробити це до вівторка я навряд чи встигну. Почали підключати до проблеми знайомих депутатів і друзів з депутатами. Подивимось чим все завершиться.
Сьогодні маю робочу суботу, відпрацьовую відгули, що набрав до переїзду, вже трохи загнався, але тішить думка, що наступного тижня матиму два дні вихідних, бо за один мозок не встигає перезавантажитись))

20-21.06

Короткий підсумок двох днів.
Гуси живі і ростуть. Особливих робіт не вдалось виконати, бо дуже спекотно і роботи в неті багато, але однаково постійно щось скубається і робиться.
Вчора нарешті зрізав стару колодку з літньої кухні тепер двері можна закривати не тільки підпираючи їх патиком, хоча там тих дверей одна назва, більшість дощок потрібно міняти. Та й дах у двох місцях має черепичні діри і взагалі, роботи коло цієї споруди багато.
Побував на горищі дому, нарешті. Трохи там є не зрозумілих для мене речей з дерева. з яких я впізнав тільки рубль. Старі куфайки, кірзаки і валянки, це все видно тут зберігали попередні хазяї. Саме горище просторе і дуже жарке))) і кусок роботи тут теж намітився, потрібно перемазати стики шиферу по кутах, але то я мабуть вже когось найму для того, хто має уяві як то робиться.
Розумні люди, по викладеним фото, підказали, що потрібно повидирати всю зелень з попід стін дому, бо руйнується фундамент, то з ранку до спеки трохи почистив. Але що робити з корінням шовковиці, я не уявляю.
Хаскі Мора зовсім плоха стала, місцевий ветеринар дав антибіотики, але навіть не оглянув толком і сьогодні дружина повезла її у Лубни за 70 км від нас у районну ветклініку. Там сказали, що то ентерит і шансів вижити 50х50, купа ліків і клопоту. Дуже сподіваюсь, що малеча виклигає.
Решта живності чудово себе почуває, Камі (кобель Шит Цу) вже навіть на дівки поривається, бо десь в селі сука тече. Ума (сука Щит Цу) балдіє на траві, а кітка вже навіть почала виходити на двір.
Сусід знову передав банку свіжого меду, скоро вже не матимемо в що його складувати, а заодно я набрав у нього тичко-балок, якими він промишляє. А то в нас у хазяйстві ще зовсім скрутно з будівельним матеріалом.
Сама прикра новина, що з вівторка нам можуть відключити сільський водогін, бо ніхто не хоче ним займатись. Що з того буде хз, бо сільський голова зовсім забив на свою роботу і ховається від людей. Дуже не хотілося б зараз попасти на гроші і купувати насоси чи свердлити свердловини, не на часі такі витрати, бо це ще мінімум 5000гр.

Нові фоточки

Викладу трохи фотографій за вчорашній день.

 Це Північно-Східна частина дому, де я власне розчищав кущі смородини

 це кут літньої кухні, що виходить на підїзд, там росли зарості бузини, метрів по три заввишки

Порання

Коли ти спиш, а тобі сниться, як і що зробити по господарству, то інколи приходять цікаві ідеї в голову.

В нас була зміщена одна шиферина на даху, невідомо скільки часу, до нас в домі 3 роки не жили, і відповідно дощі і сніг затікали на горище а звідти в дім. Веранда (сіни) кусками повипадала глина до дранки, а в коридорі розводи, і в мене стояла проблема, як штукатурити ту веранду, тут же всюди саман і глина, стіни ще зрозуміло, а стелю? І от мені привиділось, що можна просто на тих двох метрах, стелі веранди, зробити "підвісну" стелю, коли прикріпляють куски красівого пінопласту 50х50, і дранки не видно і постоїть до часу капітального ремонту.

Вчора був тиждень з часу нашого переїзду і я нарешті почав бачити подвір'я, кусками правда, бо все розчистити в мене ще ні часу ні сил не вистачає. Оскільки спека тут сильна, то я переважно працюю коло дому десь до години 8-9 ранку, а далі вже берусь за свою основну роботу в неті.
Сьогодні з ранку повизбирував трохи обрізаного гілля з старого горіха, який ріс попри стіну дому і був нами спиляний, тепер там можна буде пройтись тримером і скосити двох метрові трави.

Фото-звіт за перші дні

 сусідські гуси

Реалізація не реального

Що ж, саме страшне ми пережили, це переїзд. Минулого вівторка ми знялись і виїхали з Києва у село Христанівка Лохвицького району Полтавської області.
Хоч мені вже доводилось декілька разів переїжджати. але з кожним разом це стає все важчим процесом. Можливо речами обростаєш, а можливо і салом. Та так чи інакше ми це подужали. Особливий респект дружині, бо поки я працював, вона самотужки пакувала всі коробки і мішки.
Ми своїм автом, разом з усім зоопарком поїхали вперід, щоб не зваритись в обід на спекоті, а теща контролювала вантажників і мала приїхати вантажівкою. Розвантажитись допомогли сусіди, такі ж переселенці, як і ми. з різним стажем проживання у селі.
Хаос, гамір, довкола барикади з коробок, вони і досі нікуди не ділись, та ми тут осіли, бо пережити ще один переїзд, то понад наш сили)))
За ці дні вдалось трохи покосити траву і бур'яни на подвір'ї. Мінімально влаштувати побут. Розібратись з режимом харчування комарів. Завести знайомство з сусідськими дітьми, про це детальніше можна читати в блозі дружини http://hrystanivka.blogspot.com/ . Трохи розібратись з інтернетом і почати працювати. З'їздити на місцевий ринок і привезти звітам трьох гусенят, тепер в нас окрім кота та собак, офіційно є своє господарство.
Сьогодні вирішив, що потрібно серед куп битої цегли зробити клумбу, щоб радувала око, спробую пізніше зробити фото.
Тепер про природу. Це неймовірно, попри пекельну спеку, в домі прохолодно. Цілий день тут спів птахів, в ночі теж. Перед домом ліс з ярами, який я трішки пройшов по краю, краса. Виявляється зорі, все так само, як і у моєму дитинстві, продовжують падати на голову в ночі, якщо задерти голову до гори. А все тому, що жодного ліхтаря в околиці не має, і тут якщо темно, то вже таки темно.
Поки все. Буду дописувати по ходу розвитку подій.

Домик в деревне

Как неоднократно говорил В.И. Ленин - свегшилось товагищи. После длительных поисков, для нас длительных, люди годами ищут, ми нашли свой домик.

Один из критериев поиска был довольно смешным, мы сошлись на том что нам нравится звучание Полтавская область и начали искать только там. Мы конечно икали сначала и в других местах, но как только определились с областью все пошло легче. В процессе мы несколько раз чуть не курили дом, но в последний момент всегда что то шло не так.

И так через сайт анастасиевцев мы нашли людей которые уже живут в том районе и самое главное они ближе к дауншифтерам чем к анастасиевцам. Созвонились и поехали смотреть. Несмотря на мои опасения, наша старушка машинка резво пробежала все 250 км в одну сторону,  70 из которых по плохой дороге.

Полтавские холмы, это нечто,скажу я вам, и ехать и любоваться. Деревня находится недалеко от районного центра, живых людей в ней 100+. Стоит она на берегу реки, между несколькими заказниками и заповедниками, среди старых курганов. Эдакое место силы.

Встретили нас очень радушно с чаем из трав, мёдом и рассказами. Поводили, рассказали, дали пощупать дома что продавались. Вся застройка где то 60 х годов и в нормальном состоянии, в деревне есть газ, вода очень глубокая метров 20, но есть и деревенский водопровод из артезианской скважины, свет соответственно, телефон и самое главное несколько вариантов беспроводного интернета.

Приглянулся нам самый большой дом из разряда въезжай и живи ( в реальности надо хорошо приложить руки), стоит он слегка обособлено, хоть и возле дороги, но на нее обращена только одна стена, а с остальных сторон соседи довольно далеко и невидимы, а самое главное что лицо дома выходит на лес в который упирается наша делянка. Хозяин дома переехал в город к дочери, а дом пробовал купить какой то молодой горожанин, но что то у него не срослось с деньгами, хоть и просили очень недорого. В общем жене очень понравилось и сын тоже проявлял радость и я перекупил у хозяйки этот дом.

Почти четыре года запустения сделали свое дело, много чего нужно серьезно подлатать, но ничего критичного пока не нашлось. Придется долго чистить двор, от сорняков в меня ростом и битого кирпича, что остался от старых построек, ставить забор ну и по мелочи.

На той неделе съездил туда на пару дней, поменял краны водопровода, почесал затылок от того как там намудрили и впервые почувствовал разницу, в городе я просто звоню знакомому мастеру и он все делает, я только материал покупаю, а тут нужно самому голову ломать какой кран и переходник присобачить. Тоже самое со светом и газом, но ничего, разрулим. Мастер подлатать крышу нашелся быстро и оказался еще и мастером по ремонтах, так что часть проблем решится и крыша больше не протекает, что не может не радовать.