Порання

Коли ти спиш, а тобі сниться, як і що зробити по господарству, то інколи приходять цікаві ідеї в голову.

В нас була зміщена одна шиферина на даху, невідомо скільки часу, до нас в домі 3 роки не жили, і відповідно дощі і сніг затікали на горище а звідти в дім. Веранда (сіни) кусками повипадала глина до дранки, а в коридорі розводи, і в мене стояла проблема, як штукатурити ту веранду, тут же всюди саман і глина, стіни ще зрозуміло, а стелю? І от мені привиділось, що можна просто на тих двох метрах, стелі веранди, зробити "підвісну" стелю, коли прикріпляють куски красівого пінопласту 50х50, і дранки не видно і постоїть до часу капітального ремонту.

Вчора був тиждень з часу нашого переїзду і я нарешті почав бачити подвір'я, кусками правда, бо все розчистити в мене ще ні часу ні сил не вистачає. Оскільки спека тут сильна, то я переважно працюю коло дому десь до години 8-9 ранку, а далі вже берусь за свою основну роботу в неті.
Сьогодні з ранку повизбирував трохи обрізаного гілля з старого горіха, який ріс попри стіну дому і був нами спиляний, тепер там можна буде пройтись тримером і скосити двох метрові трави.

Фото-звіт за перші дні

 сусідські гуси

Реалізація не реального

Що ж, саме страшне ми пережили, це переїзд. Минулого вівторка ми знялись і виїхали з Києва у село Христанівка Лохвицького району Полтавської області.
Хоч мені вже доводилось декілька разів переїжджати. але з кожним разом це стає все важчим процесом. Можливо речами обростаєш, а можливо і салом. Та так чи інакше ми це подужали. Особливий респект дружині, бо поки я працював, вона самотужки пакувала всі коробки і мішки.
Ми своїм автом, разом з усім зоопарком поїхали вперід, щоб не зваритись в обід на спекоті, а теща контролювала вантажників і мала приїхати вантажівкою. Розвантажитись допомогли сусіди, такі ж переселенці, як і ми. з різним стажем проживання у селі.
Хаос, гамір, довкола барикади з коробок, вони і досі нікуди не ділись, та ми тут осіли, бо пережити ще один переїзд, то понад наш сили)))
За ці дні вдалось трохи покосити траву і бур'яни на подвір'ї. Мінімально влаштувати побут. Розібратись з режимом харчування комарів. Завести знайомство з сусідськими дітьми, про це детальніше можна читати в блозі дружини http://hrystanivka.blogspot.com/ . Трохи розібратись з інтернетом і почати працювати. З'їздити на місцевий ринок і привезти звітам трьох гусенят, тепер в нас окрім кота та собак, офіційно є своє господарство.
Сьогодні вирішив, що потрібно серед куп битої цегли зробити клумбу, щоб радувала око, спробую пізніше зробити фото.
Тепер про природу. Це неймовірно, попри пекельну спеку, в домі прохолодно. Цілий день тут спів птахів, в ночі теж. Перед домом ліс з ярами, який я трішки пройшов по краю, краса. Виявляється зорі, все так само, як і у моєму дитинстві, продовжують падати на голову в ночі, якщо задерти голову до гори. А все тому, що жодного ліхтаря в околиці не має, і тут якщо темно, то вже таки темно.
Поки все. Буду дописувати по ходу розвитку подій.

Домик в деревне

Как неоднократно говорил В.И. Ленин - свегшилось товагищи. После длительных поисков, для нас длительных, люди годами ищут, ми нашли свой домик.

Один из критериев поиска был довольно смешным, мы сошлись на том что нам нравится звучание Полтавская область и начали искать только там. Мы конечно икали сначала и в других местах, но как только определились с областью все пошло легче. В процессе мы несколько раз чуть не курили дом, но в последний момент всегда что то шло не так.

И так через сайт анастасиевцев мы нашли людей которые уже живут в том районе и самое главное они ближе к дауншифтерам чем к анастасиевцам. Созвонились и поехали смотреть. Несмотря на мои опасения, наша старушка машинка резво пробежала все 250 км в одну сторону,  70 из которых по плохой дороге.

Полтавские холмы, это нечто,скажу я вам, и ехать и любоваться. Деревня находится недалеко от районного центра, живых людей в ней 100+. Стоит она на берегу реки, между несколькими заказниками и заповедниками, среди старых курганов. Эдакое место силы.

Встретили нас очень радушно с чаем из трав, мёдом и рассказами. Поводили, рассказали, дали пощупать дома что продавались. Вся застройка где то 60 х годов и в нормальном состоянии, в деревне есть газ, вода очень глубокая метров 20, но есть и деревенский водопровод из артезианской скважины, свет соответственно, телефон и самое главное несколько вариантов беспроводного интернета.

Приглянулся нам самый большой дом из разряда въезжай и живи ( в реальности надо хорошо приложить руки), стоит он слегка обособлено, хоть и возле дороги, но на нее обращена только одна стена, а с остальных сторон соседи довольно далеко и невидимы, а самое главное что лицо дома выходит на лес в который упирается наша делянка. Хозяин дома переехал в город к дочери, а дом пробовал купить какой то молодой горожанин, но что то у него не срослось с деньгами, хоть и просили очень недорого. В общем жене очень понравилось и сын тоже проявлял радость и я перекупил у хозяйки этот дом.

Почти четыре года запустения сделали свое дело, много чего нужно серьезно подлатать, но ничего критичного пока не нашлось. Придется долго чистить двор, от сорняков в меня ростом и битого кирпича, что остался от старых построек, ставить забор ну и по мелочи.

На той неделе съездил туда на пару дней, поменял краны водопровода, почесал затылок от того как там намудрили и впервые почувствовал разницу, в городе я просто звоню знакомому мастеру и он все делает, я только материал покупаю, а тут нужно самому голову ломать какой кран и переходник присобачить. Тоже самое со светом и газом, но ничего, разрулим. Мастер подлатать крышу нашелся быстро и оказался еще и мастером по ремонтах, так что часть проблем решится и крыша больше не протекает, что не может не радовать.

Смена курса

   Снова меня завертело. Появилась новая работа, где я могу зарабатывать тем что люблю, писательством. Работы очень много, но уже постепенно учусь делать ее быстрей, а первые недели сидел с 9.00 до 21.00. Зато зарплата меня устраивает))))
   На онлайн проекты времени не остается совсем. Хотя и фрилансер сейчас, но вечером уделяю время семье и своим романам. Потому сомневаюсь что удастся вернутся в игру в ближайшем будущем, извини Ир, получается что обманул тебя.
   По романам. Проект Б, все еще в вычитке, хотя уже ест издательства которым он интересен. Еще два романа в стадии написания, в общем все неспешно но с вдохновением.

Проект Б

Прийшов до тями він на столі у технарів, добряче так до нього прив'язаний  а довкола нього метушились Остап з Вахтангом, то тикаючи в нього якимись своїми приладами, то взагалі роблячи щось тільки їм відоме. Поряд стояла мама Олька.

– Принаймні ми тепер знаємо, що це дійсно ти, – вона зобразила посмішку.

– І на скільки відсотків це я?

– Дуже цікаве запитання, – зацокав язиком Вахтанг, – але тут важливіше все таки відсоток свідомості.. – Олька відсунула його в бік, не даючи осідлати улюблену тему.

– Коли ти зник, ми дуже хвилювались, але коли ти повернувся виглядаючи як щось, ми добряче перелякались, але це всього лиш наслідки адаптації до Амуля, так мовити побічні явища, мабуть. Принаймні ми на це сподіваємось.

– І цікаві в тебе були пригоди, – знову встряв Вахтаг підходячи з лабораторною колбою в якій лежало те що він приніс з світу Тіней. – Це ж який був жар пристрасті, щоб відірвати таку важливу частину тіла. Орест спробував подивитись на свою долоню де мав бути камінь, але був так добротно прив'язаний, що заледве міг повернути голову.

– Права долоня, там має бути камінь схожий на рубін, що був замість соска на цій, цій, ну там.

– Ніяких каменів ми на тобі не знайшли. – Остап почав розстібати паси якими Орест був прив'язаний  – А перевіряли ми тебе більш ніж прискіпливо.

– Я ж його бачив, він ніби прилип мені до долоні, вже тут коли я повернувся.

– Ну то дивись сам. – його звільнили повністю і дійсно долоня була без каменя. – Можливо це теж було якимось побічним явищем трансплантації.

Проект Б.

Остап і Вахтанг, два технаря хохмаря. Усі анекдоти про одмінів були писані з них, а від їх приколів не раз страждали всі на базі, але вони все ж були улюбленцями більшості, особливо тієї чиє життя залежало від роботи техніків.

– Роздягайся солоденький. – Остап поцмокав губами зображаючи хтивість.

– Тобі вище пояса чи нижче,– це було риторичне запитання, бо відповідь на нього Орест знав давно, але цього разу його здивували.

– Повністю дорогий. – він покосився на Вахтанга який стояв з «емпатоскопом» в руках.

– І ви звичайно ніфіга мені не поясните?

– Все що тобі потрібно знати і трішечки більше. – Остап пройшовся по смугам луски на його руках якимось приладом, а Вахтанг в цей час тикав «емпатоскопом» то в шию то в поясницю. Поугукаши і похмикавши між собою, вони врешті дали йому нову форму.

– Ну і що нового в мені? – форма відрізняла тільки нашивками і новизною.

– По набору емпато і «енерго амулів» ти в нас перший, – Остап кивнув вступаючи місце Вахтангу. – а от «дзеркало луна» фонить, але думаю це від надлишку свіжої інфи в тебе. – Технарі заржали.

– І якого я сюди перся?