Проект Б

Прийшов до тями він на столі у технарів, добряче так до нього прив'язаний  а довкола нього метушились Остап з Вахтангом, то тикаючи в нього якимись своїми приладами, то взагалі роблячи щось тільки їм відоме. Поряд стояла мама Олька.

– Принаймні ми тепер знаємо, що це дійсно ти, – вона зобразила посмішку.

– І на скільки відсотків це я?

– Дуже цікаве запитання, – зацокав язиком Вахтанг, – але тут важливіше все таки відсоток свідомості.. – Олька відсунула його в бік, не даючи осідлати улюблену тему.

– Коли ти зник, ми дуже хвилювались, але коли ти повернувся виглядаючи як щось, ми добряче перелякались, але це всього лиш наслідки адаптації до Амуля, так мовити побічні явища, мабуть. Принаймні ми на це сподіваємось.

– І цікаві в тебе були пригоди, – знову встряв Вахтаг підходячи з лабораторною колбою в якій лежало те що він приніс з світу Тіней. – Це ж який був жар пристрасті, щоб відірвати таку важливу частину тіла. Орест спробував подивитись на свою долоню де мав бути камінь, але був так добротно прив'язаний, що заледве міг повернути голову.

– Права долоня, там має бути камінь схожий на рубін, що був замість соска на цій, цій, ну там.

– Ніяких каменів ми на тобі не знайшли. – Остап почав розстібати паси якими Орест був прив'язаний  – А перевіряли ми тебе більш ніж прискіпливо.

– Я ж його бачив, він ніби прилип мені до долоні, вже тут коли я повернувся.

– Ну то дивись сам. – його звільнили повністю і дійсно долоня була без каменя. – Можливо це теж було якимось побічним явищем трансплантації.

– Відірвана цицька теж наслідок?

– Цілком матеріальна, хоча матеріал і не наш. – Технарь поставив колбу на столик. – Стовідсотковий тіньовий матеріал.

– Може розповіси, що з тобою трапилось? – Олька подала йому стакан з водою. Орест обвів поглядом оточуючих. Обом технарям він довіряв своє життя неодноразово, а з Олькою був у проекті з самого початку, тому щось приховувати не було змісту.

– Інформація тільки для найвищого допуску. – мама кивнула і зачинила двері, а технарі заклацали якимись приладами і підсунули собі і їй стільці. – Коли я прийшов до тями після імплантації, то біль був дуже сильний, і якісь проблеми з зором я не міг сфокусуватись і взагалі бачив ніби у іншому спектрі, крім того були і інші відчуття які я не можу описати, але я відчував когось поряд з собою і відчував це в кольорі і вібраціях і, – він задумався, – як їжу, інакше не пояснити. Мене потягнуло до цих відчуттів і я злякався цього й тут мене кудись перенесло.

– Біля тебе була одна з медсестер, що доглядала тебе. Вона розповіла, що ти раптом став напівпрозорою темрявою в якій переміщувались світящіся крапки і потягнувся до неї, вона злякалась і скрикнула, а ти зник.

– Так я пам'ятаю крик, я нічого їй не зробив?

– Ні, тільки переляк.

– Добре. – він з полегшенням зітхнув. Я опинився десь у світі Тіней, в якомусь поселенні.

– Поселенні? – Вахтанг подався у перед. – Тіні живуть поселеннями?

– Ну це те з чим я зміг провести асоціації, якісь споруди, багато Тіней в них і довкола, та я не ручусь за достовірність своїх вражень.

– І як ти вижив?

– Уявлення не маю, склалось враження, що вони мене або не помічають або сприймають за свого, хоча останнє мені видається ймовірнішим, бо деякі з них уступали мені дорогу або обходили мене.

– Хм, цікавий феномен, можливо Амулі досягли критичної маси, – повернувся Остап до свого колеги, очі якого теж загорілись азартом. – Тихо маніяки, – зупинила їх Мама. – Продовжуй.

– Я був як в мареві, біль, дивний зір,сприйняття і рухався туди, де як мені здавалось були нижчі будівлі, сподіваючись вийти з цього поселення, але там була площа з чимось схожим на гніздо з темряви. На цей час деякі тіні почали мене чути, але ще не могли ідентифікувати. З гнізда з’явилась Тінь, яка трансформувалась в особу жіночого роду неймовірної краси і магнетизму.

– З цього місця детальніше, – Остап театрально облизнувся.

– Масні деталі потім, – підіграла йому Олька.

– Це щось мене винюхувало але не бачило, – продовжив Орест. – І вона постійно мінялась у формах, але все було бездоганне, і тут я зауважив, що сосок правого перса в неї ніби рубіновий і не контролюючи себе торкнувся його.

– Ага, ага, а вона? – Остап отримав штурхана від Ольки.

– А вона побачила мне і темрява з її очей потекла на мене й я зрозумів що мені гаплик, а потім опинився тут.

– Думаю дамочка засмутилась від втрати, – Олька обходила довкола столика з колбою уважно роздивляючись її вміст. – Ти впевнений, що там був камінь?

– Був. – Він також уважно роздивлявся свою долоню, прощупуючи її.

– Ми нічого не знайшли патологічного чи повністю чужого. – Обоє технарів підхопилось і знову взялись за свої приладдя. – Все можна пояснити, а те чого не можна в межах норми відхилень. Правда луна зашкалює, але це не критично, і жодних чужорідних каменів.

– Може він просто зник у нашому світ? – він завершив дослідження своїх рук. Відповіддю було масове знизення плечей. – А що з моєю шкірою, оце свічення темрявою і крапки?

– Ми майже впевненні, що це наслідки імплантації частин «Пілігрима».

– Частин? Мова йшла про рецептор коливання енергетично емпаційного поля. – його ніздрі залоскотав запах страху і тут же до нього примішався і свій страх, це були не його відчуття, точніше його, але йому не притаманні.

– Ну ми і пересадили рецептор, – зам’явся Вахтанг, – але він був настільки щільно з’єднаний з якоюсь залозою, що ми не зважились її відділити і пересадили тобі все.

– Ви зовсім здуріли?!? – в один голос заволали Орест з Олькою.

– Ми майже впевнені що це єдиний організм, – технарі позадкували, а Орест почав відчувати, що на нього накочується відчуття голоду і зробив крок у перед. Остап заверещав як дівчисько і рвонув до виходу.

– Ти куди це красунчику, – рука Мами важко лягла на його плече зупиняючи. Туман перед очима розсіявся і голод зник. – Ти почав наливатись темрявою, – пояснила вона.

– Зворотна трансплантація неможлива, ви ж знаєте, – Вахтанг продовжував задкувати до дверей, – тому залишається сподіватись, що все внормується, просто це більший кусок Амуля і складніший орган ніж кусок кості чи шкіри Тіней.

– Залишається. – Орест повернувся до Ольки. – Ти знаєш правила, якщо виникне хоч сумнів у моїй лояльності чи безпеці для інших, знищ мене. – І він вийшов на вулицю.

Сонце різонуло по очах. Радісних думок не було, деньок видався ще той. Знову з’явилось почуття голоду, але він з полегшенням зрозумів, що це в нього бурчить таки в животі бо поїсти він так і не встиг сьогодні. А ще спати хотілось до тремору в тілі і залишалось сподіватись, що всі пережиті пригоди не виллються в хаос сновидінь. Але Морфей був милостивий і він просто провалився в темряву сну.

 Розбудило його гарчання, але вже через секунду він зрозумів, що це його власний шлунок грає марша на кишках від голоду. Швидко вмившись він пішов досліджувати нову кухню в фіалковому домі. Запаси їжі радували кількістю і різноманіттям. Вдовольнивши вимоги організму він заварив собі кави і з великим горнятком в руках пішов оглядати дім.

  Перший поверх займала кухня з столовою і велика спортивна зала з багатьма тренажерами. На другому поверсі знаходився арсенал, конференц зал і бібліотека, на третьому розташувались спальні і багато підсобних приміщень.

  Спальні були на п’ять людей, з усіма зручностями, було і кілька двомісних і одномісних. Він почав придивлятись до одномісних кімнат, приміряючись яку зайняти і зупинив на тій що була відразу біля сходів, його привабили два вікна в ній. Закинувши туди свої речі він посьорбуючи каву вийшов на вулицю. Довкола дому тягнулась доріжка з червоним гравієм для бігу, по території росло кілька дерев створюючи багато тіні і зручних галявинок, а кущі біля загорожі з колючого дроту обіцяли незабаром сховати від сторонніх поглядів все що тут буде відбуватись.

  Колючий дріт навів його на думку, що два кандидата, точніше кандидатки, в його загін вже є, і він поставивши порожнє горнятко на поріг дому вийшов на плац. Через деякий час ходіння поміж будівлями він прийшов до майданчика де ганяли новеньких. А ганяли тут всіх на совість, не дивлячись на минулі заслуги, бо від підготовки бійців залежало життя багатьох інших, тому поблажок не було нікому. Власне тут ламалось відсотків сорок новоприбулих.

  Майора «Г» і розумну дівчинку, що не захотіла на нього нападати , він знайшов на майданчику рукопашного бою де інструктор трамбував ґрунт тілами. Хід кандидатки з не на падінням йому сподобався, хоча це зовсім нічого не значило в її подальшій кар’єрі і ще належало визначитись з їх енерготипом, що вкаже на їх роль в загоні.

  Всі новоприбулі були одягнені в зелену форму військового крою, на такій менше видно кров, як жартували інструктора. В загони починали відбирати тільки після кількох етапів відсіювання, але аж ніяк не на першому з них, ніхто не хотів ризикувати загоном через новачка. Але йому ж сказали діяти повністю на свій розсуд, то чому б і не виростити загін під себе.

  Орест почав уважніше придивлятись до групи з якою працював інструктор. Це була мішана чоловічо–жіноча група, але цікавили його тільки жінки. Він змістився в стан спостереження, виводячи частину своєї свідомості в світ Тіні і придивляючись до енерголуни дівчат.

  Темно вишневі сполохи майора «Г» видавали її злість і втому, а друга дівчина привезена ним з табору була блакитних відтінків, хоча іноді і мелькали червоні смуги. Ні, так нічого не вийде, він зараз не готовий глибоко їх прощупувати, тому вирішивши довіритись своєму чуттю він вийшов на майданчик для тренувань.

 Інструктором сьогодні був його старий знайомий Карл, Швед по народженню і вікінг в душі. Вони кивнули один одному і Карл здивовано підняв брови. Орест повернувся до нього шевроном нової форми і інструктор присвиснув і відійшов в бік.

– більшості з вас процедура відбору відома, – Орест роздягнувся до поясу, – тому повторюватись не буду, уточню тільки, що тепер я нападатиму, щоб уникнути особливо хитрих курсантів, – він подарував свою саму єхидну посмішку напарниці майора. – і ще раджу всім чоловікам вийти за межі майданчика. Амулі на його тілі почали наливатись сяйвом, а він сам боровся з новим відчуттям що виникало здовж його хребта. Розуміючи, що це новий Амуль і його тіло налаштовуються між собою він задавив ці відчуття поступово входячи в стан бойової активності і придивляючись до тих то залишився на майданчику.

  Його руки в світі Тіні ввійшли в резонанс з енергіями Амулів і він нащупав енергетичне тіло майора й рвонув його на себе. В реальному світі все виглядало так ніби вона кинулась на нього з відстані в кілька метрів. Її очі розширились і від неї так явно пахнуло страхом, що в нього аж в носі засвербіло, але її руки спробували зламати йому горлянку, а нога цілилась в коліно. Колір її поля став криваво чорним. Орест змістився в часовому поясі і впіймав її міцно притискаючи до себе і не даючи зробити жодного руху. Після чого відпустив всі потоки і повернувся в реальність, ефект від цього був ніби зупиняєшся на повному ходу.

– Відібрано, – прошептав він їй у вухо, і вже голосніше повторив штовхаючи її з майданчика. – Відібрано. – і відразу опинився перед іншою курсанткою, чиє поле салатового кольору наштовхнуло його на думку, що вона сенс, але та навіть не встигла зреагувати на нього і впала з зламаною ключицею.

  Вже повертаючись до чергової кандидатки він побачив, що вона підібралась і готова до бою, тому піднявши ліву руку на рівень очей він використав один з Амулів передпліччя і спробував навести на неї морок, але її кулак опинився чітко по траєкторії його переміщення, вдаривши по її слуху силою іншого Амуля він відбив націлений йому в пах удар і здійснивши серію коротких проколів опинився позаду неї і ледве встиг заблокувати її серію ударів. Вона була хорошим бійцем і чітко вловлювала всі його переміщення. – Цікаво хто її завербував, виставлю пиво, – подумки всміхнувся Орест і завершив бій з нею просто знісши її з ніг хвилею енергії яка виволокла тіло за межі майданчика. Він посміхнувся їй і тут же отримав сильний удар по попереку.

   Тіло реагувало самостійно і вийшовши за межі часового поясу він вже повертався до нападника одночасно зміщуючись у сторону. Позаду нього стояла ще одна курсантка з вже занесеною ногою для повторного удару, нічого особливого в її полі він не помітив, навіть типових для такої ситуації спалахів агресії чи хвилювання, тільки в очах у неї мерехкотіло карим полум’ям. Продовжуючи переміщуватись в змазаному просторі Орест побачив, що попередня курсантка застигла з витягненою в їх напрямку рукою і розширеними очима, і вже знаходячись позаду нападниці він зусиллям волі ледве встиг зупинити смертельні удари по її потилиці розвернувши руку тильною частиною долоні, – мабуть подруги, – повністю погасити інерцію удару під коліно він не зміг і сподівався що не зламав їй ногу, – от вона і психанула, хоча добряче мені вмазала. – Фінальний удар коліном в грудну частину хребта, що мав його зламати, він змінив на плаский удар гомілкою, що кинув її тіло через весь майданчик в напрямку ймовірної подруги.

  А на Ореста найшло бажання виплеснути енергію і він повністю увійшов в стан бойового переміщення. Кількома компактними торнадо розкидав декілька кандидаток, ще перед двома розколов землю сильним ударом, перед одною матереалізувася страхітливим породженням нічних жахів, іншу довів до неконтрольованого сечовипускання звуковою хвилею. В цілому веселився від душі.

   Коли він нарешті відчув, що вдовольнив свою потребу в вивільненні енергії, то з курсанток на майданчику нікого не залишилось, хоча відібрав він тільки чотирьох, решта була травмована, без тями, або просто втекла подальше.

  Вдоволено крекнувши він зупинився у всіх потоках, повертаючись повністю в цей світ і периферійним зором помітив рух. Повернувшись щоб розгледіти що це він нічого не побачив, але на периферії знову щось рухалось. Використовуючи енергетичні потоки щоб спеленати і зупинити це, він зміг розгледіти невелику тендітну дівчину з вогняно рудим волоссям і зеленими очима й тільки тоді зрозумів, що весь цей час вона була на майданчику і трималась позаду нього нір разу не потрапивши під його удари.

– Чудненько, – Орест переніс її енергетичними потоками до чотирьох раніше відібраних і кивнувши Карлу повернувся до них. – Ви п’ятеро за мною, хто не може сам іти того несіть. – й повернувшись пішов до фіалкового дому.