Чотири тіла злагодженою машиною накинулось на нього, і почався танок, де він вслуховувався у їхній ритм і старався тримати краєм ока п’яту фігуру, яка залишилась стояти на місці. Рухи нападниць стали повільні і розмиті. Чи це він став занадто швидкий? Але перше тіло впало, за ним друге і третє. Він почав обхід четвертого, коли помітив, що одна з тих, що впали, підводиться в його напрямку. Впало четверте тіло, і він розвернувся до тієї, що підвелася, стримуючи рик, що рвався з горла. – Ліквідація.
– Тінь! Не вбивай! – крик майора стримав його
руку в останню мить, і він просто оглушив ту, що підвелася, і зупинився перед
останньою з п'яти.
– Нападай.
– Навіщо? – Вона
стояла перед ним по стійці вільно. – Моя ціль – залишитись живою, а не стати відбивною.
Методи не обумовлювались.
– Відбір завершено. – Орест вийшов з режиму бою,
повертаючи свідомість до звичного сприйняття. І відразу ж увійшов у режим
готовності проколу. – Майор я здивований, що ви, знаючи цю
назву, досі живі.
Прокол – вихід – прокол,
і вони вже стоять впритул, і відчувається запах страху, що з’явився в її
диханні.
– А ще більше я
ображений, що ви назвали мене цим «іменем». Тому ваша служба тут вважається
завершеною, і я вас забираю або ліквідовую. Майор закрила рот, так і не
сказавши те, що хотіла.
– Командування переходить до наступного за
званням, а ви двоє маєте п'ять хвилин на збори. Зараз прибуде
транспорт, і ми вирушаємо.
*** 2 ***
Існує думка, що першим
зробив прокіл і потрапив у світ тіней один напівбожевільний, який займався
дослідженням місць злочину методом екстрасенсорики. Він відчував кожного разу
якісь дивні енергетичні збурення і зміну власного емоційного стану і
самопочуття. Коли ж він почав детальніше дослухатись до своїх почуттів, то йому
видалось, що він помічає периферійним зором якість тіні. Тривалі розробки ним
різноманітних приладів для фіксації цих явищ ні до чого не привели, хоча і дали
новий медичний прилад «емоціоскоп» який дозволяв фіксувати зміну самопочуття
під впливом різних емоцій.
Все трапилось як і
завжди просто і геніально і неповторно. Черговий раз ловлячи своїх привидів він
був в такому збудженні що незрозумілим чином увійшов в фізичний контакт з ними
і опинився у їхньому світі, а через досить короткий відрізок часу повернувся.
Ні пояснити що з ним відбулось, де він був, чи як він це зробив йому не вдавалось,бо
схибив він кінцево і до кінця своїх недовгих днів тільки описував якісь
сумбурні емоції і почуття.
Через кілька років по
його смерті інший не менш божевільний дослідник випадково прочитав ці записи і
йому закортіло відтворити описані емоції і почуття щоб пояснити стан писавшого.
Те що цей стан всіма вважався божевіллям, його не бентежило. Проте тривалі
спроби емпата приводили його тільки до глибокої депресії, панічного страху і
жахливого самопочуття. І знову все трапилось випадково, під час чергового
експерименту він знову панічно почав боятись і тут йому несподівано на коліна
стрибнула його домашня кицька, що злякало його ще більше і трапився другий
відомий прокол.
Дослідник потрапив
у світ тіней і залишався там близько трьох днів за земним часом, бо сам він
нічого не міг сказати про тривалість свого перебування. Великою вдачею можна
вважати те що йому не трапились місцеві мешканці, бо тоді ми навряд чи б взнали
про існування цього світу. Але він побачив здалеку достатньо багато різних
істот і їх діяльність, щоб зробити висновок про їх розумність. Повернувся він
так само незрозуміло, заснув там а прокинувся вже тут.
І світила б йому доля
доживати в божевільні, якби військові які вивчали можливість використання
«емоціоскопа» у своїх цілях, випадково не побачили його історію в якійсь
бюрократичній доповіді.
Так почались вже урядові
досліди, які привели до формування процедури проколу, і знову ж таки тільки те
що одна людина могла цю процедуру виконати, врятувало людство він тотальної
війни. Було виявлено що більшість істот цього світу харчується емоціями які випромінюють
люди, але є і такі що створенні цими емоціями, а ті що створенні негативними
емоціями ще й і є надміру агресивними і не мають жодного бажання щоб хтось знав
про їх існування і методи харчування.
Власне угруповання
таких істот і знищило «Проект А». величезна площа дослідницької бази
перетворилась у пустелю, з сотнями мертвих людей, весь персонал, всі живі
істоти. З їх зовнішнього вигляду неможливо було сказати від чого вони померли,
але складалось враження, що їх заживо вивернули навиворіт і те що залишилось
упізнанню не підлягало. Оскільки на місці бази не вціліло жодної споруди і
жодного предмету чи папірця, то це місце просто обнесли колючим дротом і
виставили охорону, про всяк випадок, хоча мало хто навіть знав чим там
займались. Так все і скінчилось на рівні уряду.
Але на рівні «мольфарів»
все тільки почалось. «Мольфаром» називав себе той єдиний хто мів робити
контрольований прокол і те що він вцілів залишилось таємницею для всіх. Коли
почався напад він здійснив прокол і потрапив у світ нападників і мав змогу
спостерігати як вони вишукували емоційні відбитки людей і проривались назовні
знищуючи їх. Власне тоді «Грег» виявив, що світи топографічно ідентичні і
драпонув подалі від місця бійні. Знову ж таки випадково він зауважив що
емоційні відбитки людей у цьому світі різні по кольору і насиченості.
Випадково залишився
живим у сутичці з одною місцевою істотою яка планувала ним перекусити і по
незрозумілій причині виламав у неї ріг й забрав з собою. І найбільш щасливою
випадковістю можна вважати те що він знайшов підвішене місце. Хоча спершу йому
здалося, що це просто густий туман, але коли вийшовши з нього на освітлене
сонцем узлісся озирнувся, то побачив що позаду море накочує хвилі на пісок
змиваючи його сліди. Сил дивуватись чи задумуватись у нього вже не було, тому він
просто вирушив вздовж берега.
Декілька днів
показало що це острів. Острів без тіней і взагалі жодних сухопутних істот,
тільки птахи. Острів в субтропічному кліматі. Він збудував примітивний шалаш і
одного ранку прокинувся на Землі в місці званому Гімалаї у буддистському
монастирі. Так він зрозумів що з підвішене місце знаходиться між світами і дає
змогу переноситись будь куди в обох світах і назвав його Шамбала. Випадково він
прихопив з собою з монастиря сокиру. Випадково чи від нудьги висмикнув в Шамбалу
людину з яскравим слідом емоцій. Випадково вони у двох вирішили що негоже тіням
культивувати в людях чорнуху і потрібно з цим щось робити.
Занадто багато
випадковостей щоб бути правдою, але власне так це було, або принаймні так нам
розповіли.
*** 3 ***
Здавши двох новобранців
інтенданту й залишивши стосовно них інструкції, Орест пішов до дому. З душу
його висмикнув посильний з наказом з’явитись в командний пункт.
За столом сиділа сама велика мама і кілька звичайних
мам і татів, ці незвичні звання для командирів загонів придумав «Грег»,
пояснюючи це тим, що загін має бути сім’єю, тільки тоді можлива повна емоційна
сумісність і прив'язаність.
Кивнувши йому на вільний
стілець, велика мама Олька забарабанила пальцями по столу.
– В нас в наявності одна жіноча сім’я дев'ятка
дві чоловічих дев'ятки пятьнадцядка мішана і
декілька п'ятірок – пальці забарабанили новий ритм, – купа народу,
але ми охопили настільки мізерну ділянку, що навіть немає чим похвалитись. Тіні
знають про нас більше ніж ми про них, та й по шиї ми отримуємо частіше. Про
виконання задуму звільнення від впливу Тіней думати не доводиться. Наразі ми
вкладаємо усі зусилля щоб залишитись живими. Наші мудрагелі виношують нову ідею
бойових емпатів і їхнім татом будеш ти, – кивнула вона на Ореста. Тато Сідней
пирснув, а решта вишкірилась.
– Улюблене заняття бути
піддослідним, особливо коли толком невідомо що досліджують. – Олька обірвала
обурення Ореста.
– Збираєш жіночу сім'ю – присутні зашуміли, кожен старався
висловити свою думку. – циц бісові діти. – гримнула по столу велика мама. –
Збираєш велику сім'ю сам. Шукай собі нових командирів, повністю
нових, формуй довільну кількість загонів. Методи тренувань тобі дадуть
мудрагелі[1].
– Велика сім’я? –
здивовано присвиснула мама Келлі, решта просто не встигла озвучити теж питання.
– Я ж кажу нова
ідея мудрагелів. Вони хочуть повного емоційного поглинення, тому тато і
дівчата, тому всі нові і нові методи підготовки. Вони почнуть формування зовсім
нового типу загонів і нам на цьому дуже залежить.
– Я не мудрагель, але при повному емоційному
поглиненні загону, смерть одного з них приведе до мого емоційного вилущення або
і смерті. – Орест подавив неприємні відчуття що формувались в низу живота. – і
чому власне я, у мене жодного досвіду роботи з сім'єю, я
польовик[2].
– Стосовно першого, вони там щось придумали, але на жаль перевіряти
це доведеться тобі. А стосовно другого, – Олька зупинила його заперечення
помахом руки, – ти поки що єдиний відомий багатофункціональній бойовий емпат.
Ти ж можеш зробити прокол, вести бій з тінями і зчитувати відбитки й при цьому
всьому досі при здоровому глузді. – останнє ствердження викликало дружній сміх
серед присутніх. – ну принаймні якщо керуватись нашими критеріями. – теж
розплилась в посмішці Олька. – приступай негайно, отримуєш особливі
повноваження, але дивись мені, без фанатизму, – погрозила вона пальцем. –
переселяйся в фіалковий дім, його готують спеціально для твого загону. Контакти
з іншими загонами обмежити службовою необхідністю. Усім надавати новому татові
всю посильну допомогу. Всі вільні, Орест залишися на хвилину.
Командири рушили до
виходу переговорюючись і досить масно жартуючи.
– Я розумію що в тебе
море запитань і океан обурення, – вона знову не дала йому відкрити рота. –
просто послухай а потім говоритимеш. Те що я сказала раніше, це все що тобі
потрібно знати для виконання поставленої цілі, більше інформації тільки
зашкодить, а все що ще треба буде знати ти довідаєшся згодом. Ти ж мене знаєш,
я тебе під танк не кину.
– Власне тому я і
нервую, бо знаючи тебе розумію, що ти кинеш танк під мене. А як же бути з твоєю
обіцянкою не впрягати мене в керівництво, ти ж знаєш що я люблю працювати сам?
– вона підійшла впритул і зазирнула йому у вічі.
– Я пам'ятаю що обіцяла, але обставини змінились
так, що ми вимушені просити тебе.
– Обставини?!! – Орест
наблизив своє обличчя до неї ще ближче і її відсунуло його емоціями. –
змінились, вимушені просити!??! Я щось проспав? Ти з ким говориш? Я тобі що
новобранець, я тут стільки ж як і ти…
– Змінились. – її палець прикрив йому губи, – і власне
тому щоб виконати це завдання ти не повинен нічого знати, а не тому що тобі
недовіряють. Все якраз навпаки.
Він емоційно здувся. – Я
надто добре тебе знаю щоб не повірити, але врахуй, я погоджуюсь тільки з
професійної відданості, а не тому що ти рятувала мою дупу.
– Таку дупу і не
врятувати, – її долоня смачно ляснула його по сідницях, даючи зрозуміти що
нарада завершилась.
Фіалковий дім він бачив
вже давно, точніше його будівництво, але на базі постійно щось будували, та й
розмірами він був значно більший чим звичні поселення загонів, і ось тепер
Орест роздивлявся цю триповерхову споруду фіалкового кольору, яка стояла трохи
осторонь інших будівель. Те що довкола неї залишили багато рослинності і
зелені, йому імпонувало, а ось огорожа з колючого дроту, недуже. І хто власне
вибрав фіалковий колір? Він пересмикнув плечима і вирушив у столову де
харчувався персонал і без загонові емпати. Перед перетягуванням речей варто
перекусити. Хоча тягати небагато і недалеко, але все ж за час проведений на
базі він встиг обрости барахлом.
Несподіванкою стало те що його відмовились харчувати у
столовій, мотивуючи що він тепер тато і в списках його нема, тому мовляв будьте
ласкаві і йдіть жерти до себе. Перебравши подумки ближню родину кухарів, він
вирушив до себе згадуючи на ходу які в нього є харчові запаси.
Біля дверей його старого
помешкання його чекав посильний.
– Тато Орест, ваші речі
перенесені в фіалковий дім. Вам наказано негайно з’явитись в техвідділ для
отримання нової форми і обладнання. – він козирнув і зник між будівель.
Згадавши крізь зуби
родину всіх і вся, Орест рушив до техніків, хоча так їх називали швидше за
звичкою. Та й як ще називати людей котрі працюють з апаратурою принципу дії
котрої ніхто не знає і пояснити не може, які дбають про гостроту мечів, вираховують
довжину списів і інших важливих девайсів.
[1] Мудрагелі – вчені дослідники
проекту.
[2] Польовик – польовий агент або
бієць.
Немає коментарів:
Дописати коментар