четвер, 5 вересня 2013 р.

4 вересня 2013 року.

   В Христанівці настала осінь, мабуть зрештою, як і по більшості країни. В нас дощі вже декілька днів і холодно. Сподіваюсь пічник вже повернувся з Київських халтур і ми нарешті приведемо нашу піч до вимог відповідних служб, щоб продовжити епопею включення газу.
   Писати особливо не було про що, але все ж.
   Провели експеримент і заквасили 30 літрову бочку помідорів і винесли в льох, чекаємо, що з того вийде. Оксаночка понароблювала по декілька банок всіляких закруток з помідорів, того, що робиться без стерилізації. Тут всі довколишні села, роблять консервацію на холодно, без стерилізування, додають таблетки аспірину в банки, але я так прикинув в цьому мало корисного для здоров'я.
   Визначились з ім'ям для киці, вона тепер ЕЙ (Ельвіра Йосипівна).
   Поласували грибочками, дощовиками і печерицями, що ростуть тут просто по дорогам, хоч бери і організовуй тури зеленого чи сільського туризму.
Еней з мамою їх збирають, коли дощ не льє.


   Додзвонились мені з лісопилки, що моє дерево готове, я замовив дубову дошку на підлогу в комору і двері в льох, десь шість з хвостиком квадратів, по 100 гривень за квадрат. Дошка 35, стругана і пазована. Якось зрозумів, що до цього ніколи не бачив дубових дощок, свіжих, це вам не сосна і навіть не липа, дуб то зовсім інші тактильні відчуття. Тут все в більшості роблять з дуба, сосну важко знайти. Дуб для підлог, дверей і заборів, повсюди. Липа для всіляких меблів і вільха для підлог і заборів у тих хто бідніший.
   Ну відповідно я взявся до комори, зняв стару підлогу, в більшості зроблену з різнокаліберних дубових дощок і взявся реанімовувати стіни.


   Підвал в домі, зроблений нижче фундаменту , (тут взагалі фундаменти роблять десь до 50 см і врівень з землею, тобто просто з землі починають будувати) завглибшки метра два і ще десь метр вибрали добрі люди, що колись у зимі перекладали піч і для цього треба було глини, ( то нам сусіди розповіли). То ж низ стін висить у повітрі і потрібно завезти декілька тачок будівельного сміття і піску, щоб це закидати і вирівняти. Я ж наразі переклав цеглу що обсипалась.
   Ще мені, як западенцю, не зрозуміла логіка людей, що тут будували. Класти під дубову підлогу, в стіни у підвалі, звичайний горбиль (крива деревяха), навіть не просмолений чи промащений, відповідно що з нього мало що залишається за декілька десятиліть. То чому не покласти нормальне дерево чи обробити його? Тут так все, стоїть сарай чи комора, монументальні (глиняні, але обкладені цеглою), а перекриття даху з того ж горбиля, якого за пару років з'їдає жук. Та з рештою може я ще просто не пізнав місцевий дзен і злюсь що маю зайву роботу і витрати.





Скільки ж тут роботи, хапається за голову Еней Орестович.

   Та вихід є завжди. Промастив ті горбилі оліфою ( на них мале навантаження, бо запущу дошку на край фундаменту), і помазав оліфою декілька дощок, в процесі з'ясувавши, що дуб зовсім не хоче щось впитувати, тому решту дощок кластиму на підлогу і вже там маститиму, бо при такій сирості на дворі чекати сохнення можна тижня два.
   У наших чудових сусідів переселенців з Запоріжжя, 1 вересня народилась доня. Вони вже звично народжували дома і самі. Сергій щасливий і на радощах зварив мені драбину, матеріали на яку я вже давніше закупив, то оце біле, що стирчить з підвалу на фото.
   А ми з Оксаною почали роздумувати над перспективами зеленого туризму чи сільського туризму, тому якщо хтось має цікаві ідеї чи думки, діліться.

Немає коментарів:

Дописати коментар