Так кумедно, з нас односельчани кепкують, що ті городські такі дивні, кіт їм красивий, де таке бачено, кіт як кіт. А чули, чули їм ще небо красиве у нас і поля, тю, ги ги ги, городські.
Тут дійсно люди не бачать краси в неймовірних скупченнях хмар, що пронизуються сонячними променями на фоні грозового неба і припорошених золотом дерев на чорній ріллі. І кожен день воно все різне і я не втомлююсь цим милуватись. Бачив ж небо в дуже багатьох місцях, тут це щось неймовірне.
І мені дуже цікаво зрозуміти що дає змогу бачити, чи уявляти собі, цю красу, а що перетворює її у буденність від якої слід чекати дощу чи вітру. Це стосується не тільки неба, навіть милування якоюсь гілкою дивної форми, викликає здивування у людей. Тварини, так ті просто тварини, що в них красивого.
Й не скажеш, що люди якісь забиті. заморені долею і важкою працею, ні, достатньо або в міру світлі ну і темні, але вони зовсім інші. Потрібно буде подосліджувати, що може їх вразити чи зачудувати.
А я думал, только нам после Запорожья здесь облака не дают покоя- настолько объёмные и мощные зрелища образуют! Был месяц назад у родителей- и правда, там не то! Какие-то размытые мутные перья над головой. Иногда только во время мощных гроз можно увидеть что-то подобное здешним красотам. А здесь, бывает, диву даёшься: слева- чёрные тучи, справа- высоченное сооружение, черное снизу и ослепительно белое на чистейшем голубом фоне, впереди- нежные перистые, а сзади- розовое заходящее солнце! Я даже тонировку сверху на лобовом стекле машины ободрал, чтобы не нагоняла мрачность и не мешала любоваться красотой по пути на работу в Лохвицу и обратно.
ВідповістиВидалити